Deprecated: Function ereg_replace() is deprecated in /usr/local/www/apache22/data/adm_kamenjr/cms/plugins/add_sub_menu/htmlpurifier/ConvertCharset/ConvertCharset.class.php on line 3
Каменяр - Богдан Ігор Антонич і Львівський університет*
 
Каменяр > № 5, травень 2011 р. > Богдан Ігор Антонич і Львівський університет*

 
 
 

Нова версія сайту

Богдан Ігор Антонич і Львівський університет*

Богдан Ігор Антонич – випускник гімназії (1928 р.)

Період навчання Богдана Ігоря Антонича у Львівському університеті (1928 – 1933) є важливим у формуванні майбутнього письменника і водночас цікавим з огляду на систему навчання в цьому закладі, якому Антонич віддав п’ять років свого життя.
Попри те, що Б. І. Антонич виявляв особливі зацікавлення до української мови та літератури, для навчання він обрав спеціальність “польська філологія”. Річ у тім, що Львівський університет, як раніше Сяноцька гімназія, у якій вчився Антонич, був польським навчальним закладом.
“Після розпаду Австро-Угорської імперії Галичина була захоплена Польщею. Міністерство віровизнань і освіти Польщі вже 18 листопада 1918 р. спеціальним розпорядженням оголосило, що бере Львівський університет під свою опіку, і присвоїло йому ім’я польського короля Яна Казимира. Мовою викладання у навчальному закладі стала тільки польська. Кафедри з українською мовою викладання були закриті. Було запроваджено принцип “numerus clausus”, згідно з яким українці мали обмеження при вступі в університет (не більше 15 % від кількості абітурієнтів; поляки у цьому випадку мали не менше 50 %)”1.
На сьогодні можемо відтворити список навчальних курсів, які відвідував письменник, за його заліковою книжкою (ksiazeczka legitymacyjna)2.
Цілком очевидно, що найґрунтовніше Антонич вивчав саме польську філологію, адже це було його спеціальністю. Загальний курс польської мови передбачав: вступні зауваги (“Вступ до науки про польську мову”; “Вступ до історії польської мови”); історичне, так би мовити, діахронне вивчення (“Огляд історії польської мови”; “Діалектні ознаки середньовічної польської мови”; “Описова граматика середньовічної польської мови”; “Історична фонетика польської мови”; “Найдавніші юридичні тексти як джерело польської мови”); поглиблене вивчення сучасної польської мови (“Граматика сучасної польської мови”; “Розвиток відмінкових форм польських займенників, прикметників і числівників”; “Розвиток форм дієслів”; “Словотвір польської мови”; “Словотвір іменників та займенників”; “Польський синтаксис”). Оскільки кожен філолог – потенційний педагог, то в загальному курсі польської мови у Львівському університеті вивчали й методичні предмети.
Курс польської мови проводив професор Генрик Кароль Ґертнер (Henryk Karol Gaertner; 1892 – 1935), мовознавець, літературознавець і музикант.
Володимир Барагура (1910 – 2000), український журналіст і письменник, який разом із Б. І. Антоничем навчався в Університеті, згадує, що “проф. Ґертнер […] був лагідною, привітною людиною й успокоююче впливав на кандидатів до іспитів, ставив приступні питання і не був скупий на позитивні оцінки”3.

Юліуш Кляйнер

Професор Ґертнер вів також просемінарські заняття з польської мови. Український літературознавець Теоктист Пачовський згадує, що “вже на першому курсі Антонич склав успішно колоквіуми з польської мови і літератури, щоб стати членом просемінарських занять у професора Г. Гертнера та професора Ю. Кляйнера”4. І справді, в архіві Антонича є свідоцтво, в якому засвідчено участь Антонича в цьому просемінарі. А полягала вона у “збиранні матеріалів до словника Шимоновича”. З Ґертнером пов’язує Антонича і те, що він був його “улюбленим учнем”5 та спеціалізувався з мовознавства під його керівництвом6.
Та незважаючи на те, що студент Богдан Ігор Антонич виявляв інтерес до мовознавства, спеціалізувався у Ґертнера і, очевидно, під його керівництвом писав магістерську роботу (її тема звучала так: “Значення дієслів із суфіксом -na” (“Znachenie czasownikow z przyrostkiem -na”)), усе-таки більшу активність виявляв у просемінарських заняттях із літературознавства.
Курс польської літератури був розрахований не лише на лекції найбільш загального змісту (“Історія літературної майстерності (світової і польської)”; “Вступні зауваги та вправи із історії польської літератури”; “Польська поетика”; “Історія польської літератури XVII століття”; “Польський преромантизм та романтизм”; “Вступ до історії романтизму в Польщі”; “Огляд розвитку польської літератури у ХІХ та ХХ ст.”; “Джерелознавство історії польської літератури”, “Польська періодична преса”), а й на огляди творчості окремих польських письменників (“Адам Міцкевич. Огляд ранньої творчості”; “Іґнаци Красіцький і його час”; “Антоній Мальчевський. Життя і творчість”; “Александер Фредро. Життя і творчість”; “Драматична творчість Юзефа Шуйського”). На двох курсах розглядали окремі твори (““Король Дух” [Ю. Словацького]”; ““Емансипантки” і “Фараон” Болеслава Пруса”). Історико-літературним курсам передували курси теоретико-літературознавчі (“Теорія та аналіз епіки”; “Теорія літератури. Частина І: літературні форми”; “Теорія і методика літературознавчих досліджень”).
Заняття з літературознавства в Антонича проводили професори Вільгельм Брухнальський (Wilhelm Adolf Bruchnalski; 1859 – 1938) та Євгеній Кухарський (Eugeniusz Kucharski; 1880 – 1952). Два літературознавчі курси провів професор Зиґмунт Швейковський (Zygmunt Szweykowski; 1894 – 1978).
Однак найбільшу роль в Антоничевому вивченні літератури відіграв історик і теоретик літератури єврейського походження, помітна постать польської гуманітаристики початку ХХ століття, професор Юліуш Кляйнер (Juliusz Kleiner; 1886 – 1957).
Цікаву характеристику професора Ю. Кляйнера подає В. Барагура: “[...] Стосував у дослідах літератури психологічні, філософські, естетичні аспекти й послуговувався допоміжними дисциплінами. Його виклади були знаменито підготовані, спосіб викладу ясний, прозорий, захоплюючий. Єдиною хибою була його трішки шепелява вимова. Викладав у найбільшій залі “старого” університету (при вул. св. Миколая), яка завжди була наповнена вщерть, бо на його блискучі лекції приходили студенти різних високих шкіл і факультетів. Те саме стосувалося його семінарів – завжди цікавих, вдумливих і глибоких. Вони викликали жваву дискусію. […] Вимоги до студентів ставив високі та суворі, строго оцінював письмові завдання й усні відповіді. Проте був справедливий. Був ориґіналом. Так захопився романтизмом, що вдягався в пелерину, капелюх та ходив з паличкою з тією доби”7.

Казимир Твардовський

Під керівництвом Юліуша Кляйнера Богдан Ігор Антонич написав дві семінарські роботи, зокрема: “Фантастичний світ в “Зачарованому колі” Ридла, “Затопленому дзвоні” Гауптмана і “Балладині” Словацького” (“Swiat fantastyczny w “Zaczarowanem kole” Rydla wobec “Dzwonu zatopionego” Hauptmanna i “Balladyny” Slowackiego”) та “Будова “Мазепи” Словацького” (“Budowa “Mazepy” Slowackiego”)8. Під керівництвом іншого професора, Євгенія Кухарського, Антонич двічі брав участь у роботі семінару з порівняльної історії польської літератури: працював над літературною бібліографією польських часописів “Варшавська бібліотека” та “Львівська газета”, а також написав роботу під назвою “Аналіз твору Є. Малачевського “Там, де світить остання шибениця”” (“Analiza utworu E. Malaczewskiego: “Tam, gdzie ostatnia swieci szubienica””).
Загальний курс славістики був великим за обсягом. Вступний предмет до нього – “Польська мова у сім’ї слов’янських мов”. Курс складався із загальної частини, яка передбачала вивчення основоположних предметів (“Праслов’янська мова”; “Староболгарська (старослов’янська) мова”; “Староболгарські (старослов’янські) писемні пам’ятки”; “Порівняльна граматика східнослов’янських мов”), а також конкретніший огляд деяких тем (“Слов’янські складені слова”; “Болгарські діалекти”; “Сербськохорватські діалекти”). Теоретична частина курсу – “Вступ до слов’янського мовознавства” та “Огляд слов’янознавства”.
Славістики Антонича навчав професор Вітольд Ташицький (Witold Taszycki; 1898 – 1979). В. Барагура пише, що професор Ташицький “ставився неґативно до студентів-українців. […] Але за деякий час […] змінив свій шовіністичний погляд на українських студентів. Він побачив, що ми працьовиті, пильні, здібні, ставимося до студіїв серйозно…”9.
Як і в кожному навчальному закладі, навчання на гуманітарному факультеті Львівського університету не могло бути лише профільним. Богдан Ігор Антонич слухав курси філософського (“Головні засади філософських наук”) та історичного характерів (“Вступ до історичних наук”; “Історія елліністичного періоду”; “Польща в епоху Яґеллонів: детальний огляд політичної історії”; “Інтелектуальна та матеріальна культура в епоху Яґеллонів”; “Польща, Литва і Русь від ХІІІ до XVI ст.”; “Дипломи і канцелярія Владислава Локєтка”).
Лекції з філософії читав видатний польський філософ і логік, професор Казимир Твардовський (Kazimierz Jerzy Skrzypna-Twardowski; 1866 – 1938), а також його учень, професор Казимир Айдукевич (Kazimierz Ajdukiewicz; 1890 – 1963). Обоє – представники Львівсько-варшавської філософської школи.
Окрім цього, у заліковій книжці Антонича знаходимо кілька спеціальних курсів. Один із них (“Деякі проблеми індоєвропейського синтаксису”) читав один із найвизначніших мовознавців ХХ століття, професор Єжи Курилович (Jerzy Kurylowicz; 1895 – 1978).
Під час навчання в Університеті Богдан Ігор Антонич пройшов також курси деяких іноземних мов, а саме англійської, грецької, італійської, російської, чеської.
У контексті загальної славістичної підготовки Антонич вивчав українську мову та літературу. Про цей курс хотілося б сказати окремо. Річ у тім, що через згадані вже історичні обставини повноцінного курсу української філології у Львівському університеті в часі навчання Антонича не було. Усі курси, пов’язані з україністикою, Антонич слухав завдяки тому, що в Університеті на посаді “керівника катедри української мови й літератури (офіційно – руської, згодом – русько-української)”11 працював професор Ян Янув (Jan Janow; 1888 – 1952).
Наукові зацікавлення професора Янува визначали тематику курсів, які він читав студентам: “Граматика руської мови. Описова фонетика. Словотвір”; “Огляд східнослов’янської діалектології”; “Вступ до староруської літератури”; “Староруське письменство”; “Історія давньої руської літератури”; “Слово о полку Ігоревім”; “Апокрифи у Польщі і в Русі”; “Руська паренетична і полемічна література XVI – XVII ст.”.
Вивчення давньої української писемності, обов’язкове в контексті навчальної програми, дало змогу Антоничеві ґрунтовно попрацювати з текстами, пам’ятками своєї старовини, адже проводив ці курси вчений українського походження**, українофіл. Я. Янув, як згадує В. Барагура, навіть “почав уживати терміну “руско-україньскі””, а відтак “робив заходи, щоб міністерство освіти дозволило йому вживати терміну “український” і викладати українською мовою”11. Проте це було безрезультатно.

Вільгельм Брухнальський

Студент Антонич був активним учасником семінарів із руської філології, які проводив професор Янув, зокрема маємо два свідчення, що підтверджують його участь у них. Одне з них засвідчує роботу Антонича такого типу: “Фонетичні вправи, морфологічний розбір; словникова праця (виділення прикметникових суфіксів згідно укр.-рос. словника Б. Грінченка, том ІІ, ст. 911 – 917); переписування 7 – 12 сторінок Тростянецького Євангелія”. Довгий перелік того, що вивчав Антонич у межах семінарів Янува, говорить сам за себе: це була ґрунтовна філологічна робота.
Друге зі свідчень Антонича щодо участі в семінарі з руської філології: він написав реферат про Остромирове Євангеліє та працю на тему: “Проповіді Іпатія Потія”, а також читав і пояснював староруські тексти.
Усі семінарські роботи та іспити Антонич складав на “відмінно”. У його дипломі магістра філософії – теж лише “відмінні” оцінки. Звісно, такі результати – наслідок наполегливої праці. Серйозність у ставленні до навчання підтверджують університетські конспекти Антонича, у яких, окрім записів лекційного матеріалу, є багато різних нотаток, що свідчать про наполегливі та глибокі студії. Інші навчальні матеріали Антонича (великий список наукової літератури12, схеми, процентні співвідношення вживання тих чи інших мовних форм, виписки із словників та наукових праць), які він складав, готуючись до семінарів, чи які хотів самостійно опрацювати, є свідченням його ґрунтовної роботи над собою і водночас своєрідним прологом до аналогічної праці з художнім словом.

Данило Ільницький,
аспірант кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства
філологічного факультету
Львівського національного університету
імені Івана Франка
Світлини із фонду
ЛННБУ ім. В. Стефаника НАН України

* Подаємо скорочений варіант статті Данила Ільницького. Повний текст див. у книзі: Калинець Ігор. Знане і незнане про Антонича: матеріяли до біографії Богдана Ігоря Антонича. – Львів: Друкарські куншти, 2011. – С. 46 – 70.
1 Історична довідка // http://www.lnu.edu.ua/general/aboutu.htm [Інтернет-сторінка Львівського національного університету імені Івана Франка].
2 [Список навчальних курсів] // Антонич Б. І. Повне зібрання творів. – Львів, 2009. – С. 734 – 741.
3 Барагура В. Як я став журналістом: Спогади зі студентських років 1928-1934. – Торонто: Видавництво Українська Книжка, [без року]. – С. 24 – 25.
4 Пачовський Т. Наукові інтереси // Весни розспіваної князь: Слово про Антонича. – Львів: Каменяр, 1989. – С. 336.
5 Олійник О. Надгробок на могилі щастя // Ми. – 1939. – Кн. 3. – С. 13.
6 Пачовський Т. Наукові інтереси. – С. 336.
7 Барагура В. Як я став журналістом. – С. 22 – 23.
8 Антонич Б. І. Повне зібрання творів. – С. 752 – 756, 929 – 934.
9 Барагура В. Як я став журналістом. – С. 21.
10 Барагура В. Як я став журналістом. – С. 18.
** Мирослав Семчишин називає Яна Янува “ополяченим русином”. Див.: Семчишин М. З Книги Лева: Український Львів двадцятих-сорокових років. – Львів, 1998. – С. 31. Володимир Барагура теж називає його “поляк[ом], можливо українського походження”. Див.: Барагура В. Як я став журналістом. – С. 18.
11 Барагура В. Як я став журналістом. – С. 19.
12 [Список наукової літератури] // Антонич Б. І. Повне зібрання творів. – Львів, 2009. – С. 742 – 748.