Deprecated: Function ereg_replace() is deprecated in /usr/local/www/apache22/data/adm_kamenjr/cms/plugins/add_sub_menu/htmlpurifier/ConvertCharset/ConvertCharset.class.php on line 3
Каменяр - Життєва й освітня скарбниця Христини Алчевської
 
Каменяр > № 4, квітень 2011 р. > Життєва й освітня скарбниця Христини Алчевської

 
 
 

Нова версія сайту

Життєва й освітня скарбниця Христини Алчевської

Цьогоріч минає 170-та річниця від дня народження видатного українського педагога й освітнього діяча Христини Алчевської. Кажуть, що в пам’яті народу живуть ті, хто залишив по собі гідну думку, чисте серце і любов до рідної землі. Доля подарувала тій унікальній жінці можливість вибирати: стати артисткою, співачкою чи письменницею. Цьому сприяли домашні обставини, матеріальна спроможність та підтримка найближчих людей. Але вона обрала невторовану стежку вчителя на своїй Батьківщині.
Христина Алчевська народилася 16 квітня 1841 року в повітовому містечку Борзі, що на Чернігівщині. Батько – Данило Журавльов, українець, учитель повітового училища. Вирізнявся строгістю, за словами Христини, був “бездушним егоїстом”. Мати – румунка за походженням, донька відомого з часів війни 1812 року генерала Миколи Вуїча, була високоосвіченою жінкою, володіла даром “привертати серця людей”. Христина дуже прив’язалася до годувальниці – українки Гапки, з молоком якої, як сама згадувала, увібрала любов до рідної землі.
У родині Журавльових було ще двоє синів. Елементарні знання вони отримали від бідняка-семінариста, а в 9 – 10 років продовжували навчання в гімназії. Батько був проти жіночої освіти й заборонив Христині вчити грамоту. Але незвичайні здібності дівчинки, велике бажання здобути освіту допомогли їй навчитися читати й писати раніше за братів (підслуховуючи їхні заняття, виконуючи самостійно домашні завдання, які задавали в гімназії). Твори, які вона писала за братів, вважали найкращими. Згодом Христя писала твори й за інших гімназистів, заробляючи гроші на посібники для братів. Закінчити школу чи здобути систематичну освіту так і не змогла. Така несправедливість спонукала сформулювати собі мету “навчити якомога більше жінок грамоти”.
Коли Христині виповнилося дев’ять років, вона з усією сім’єю переїхала жити до Курська. У 12-13-річному віці в дівчинки виявилися акторські здібності й вона виступала на сцені домашнього театру. Її юність збігається з пожвавленням політичного життя в Росії, виникненням таємних політичних товариств, метою яких була зміна суспільного ладу. Коли Христі виповнилося 16 років, померла її мати. Лише захоплення читанням полегшувало горе і врешті-решт привело дівчину в ряди радикально налаштованої молоді, сприяло формуванню соціально-політичних поглядів молодої діячки. У 1859 р. під псевдонімом “Українка” вона таємно листувалася з О. Герценом, популяризувала його твори. М. Драгоманов згодом знайшов в архіві О. Герцена один із листів, а І. Франко надрукував його в журналі “Житє і слово” (1895). У ньому дівчина висловлювала свою суспільну позицію, закликала “Колокол” будити громадську свідомість жінок, просила поради щодо того, як працювати в недільних школах, які тоді почали повсюдно створювати.
У 1862 р. Христина вийшла заміж за Олексія Алчевського й переїхала жити до Харкова. Її чоловік походив із купецької сім’ї, згодом став власником банків на Донбасі, брав активну участь у заснуванні металургійних підприємств, зокрема Донецько-Юр’ївського заводу. Крім того, багато часу приділяв суспільній праці, очолював Харківську громаду – напівлегальне об’єднання української інтелігенції, яке видавало дешеві популярні книжки, так звані “Метелики”, організовувало лекції, шевченківські вечори, зустрічі з театральними групами, концерти тощо. Активним членом цього руху була Христина Алчевська, яка наполегливо шукала шляхи реалізації своєї давньої мрії – дати освіту жінкам, майбутнім матерям.
Свій задум вона втілила у червні 1862 р., відкривши для 50 неписьменних дівчат з околиць Харкова приватну недільну школу. Після повсюдної заборони руху “недільників” 10 червня 1862 року Христина Данилівна запросила своїх учениць продовжити навчання в неї вдома. Майже вісім років її жіноча недільна школа перебувала на нелегальному становищі. На шляху до офіційного відкриття школи поставало безліч усіляких перешкод, зокрема відсутність належного приміщення та вчительського диплома. Склавши відповідні екзамени, вона отримала диплом, а з ним і право викладання.
Нарешті 22 березня 1870 року в будинку міського парафіяльного училища відбулося офіційне відкриття Харківської приватної недільної школи. Регламентував роботу навчального закладу так званий “Статут попечительського комітету Харківської приватної жіночої недільної школи”, відповідно до якого навчання було безкоштовним, а вчителі працювали без винагороди. За віком учениць поділяли на малолітніх (10 – 12 років), підлітків (13 – 15 років) і дорослих (від 16 років). Для учнів на кошти сім’ї Алчевських було збудовано приміщення школи, в якому виділено вісім класів-кімнат і бібліотеку. Особливо прославився шкільний музей, до якого увійшли 434 наочні прилади. Експонати музею активно використовували під час пояснення матеріалу учням. Народний педагог вважала: що конкретніше подано матеріал, проілюстрований під час бесіди, то кращими будуть результати та успіхи в навчанні.
X. Алчевська неабияку увагу надавала позакласній роботі, насамперед позакласному читанню, розробила метод вивчення читацьких інтересів. При школі створили бібліотеку й розробили спеціальні правила користування нею. У листі до Л. Толстого Христина Данилівна розповідала: перш ніж книжка надходила до читачів, її рецензували, а рецензії заслуховували на педагогічному засіданні. Після того, як книжку прочитали учениці різного віку й різного рівня розвитку, вчителі з’ясовували, чи сподобалося їм прочитане, що вони зрозуміли. Усе це занотовували в шкільних зошитах. Христина Алчевська написала 1150 статей-анотацій до великої тритомної методико-бібліографічної праці – анотованого, з широким використанням відгуків читачів покажчика книг для народного й дитячого читання “Що читати народові?”.
У покажчику широко представлено твори Т. Шевченка, І. Котляревського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка, І. Нечуя-Левицького, І. Карпенка-Карого, І. Франка, Панаса Мирного, Ю. Федьковича, П. Грабовського, В. Стефаника, М. Коцюбинського, Лесі Українки та ін. У розділі “Видання для народу українською мовою” рекомендовано твори саме українських письменників, 300 найвідоміших українських пісень. Не лише цим виданням, а й своєю діяльністю педагог обстоювала любов до рідного слова, прагнула донести до учениць найкращі зразки української літератури XIX – початку XX ст.
Важливою складовою навчальної програми був духовний розвиток вихованців, серед навчальних дисциплін були народні співи й танці: вбравшись у вишиванки, вчителі та учениці проводили виховні заходи. Незважаючи на заборону, впродовж 50 років у школі звучала українська пісня. Х. Алчевська обстоювала українську мову, пропагувала творчість Т. Шевченка. “Кобзар” посідав почесне місце в школі. 1899 року в саду Алчевських поблизу недільної школи встановили фактично перший в Україні та другий у світі пам’ятник Т. Шевченку.
Школа X. Алчевської була представлена на всесвітніх форумах у Москві, Нижньому Новгороді (1895, 1896), Антверпенській, Брюссельській, Чиказькій і двох Паризьких (1889, 1900) міжнародних виставках.
15 серпня 1920 р. в Харкові перестало битися серце Христини Алчевської – невтомної працівниці на ниві народної освіти.

Христина Калагурка,
аспірант кафедри загальної та соціальної педагогіки